Медична реформа Супрун: ампутація українського суспільства без анестезії

Ульяна Супрун

З минулого четверга увага більшості громадян України прикута до перипетій довкола сумнозвісної медичної реформи Уляни Супрун, пише видання redaxe.media.

В.о. міністра охорони здоров’я України активно відстоює плоди роботи МОЗу та паралельно всіма доступними способами намагається дискредитувати голову профільного комітету Ольгу Богомолець, яка старалася хоч якось мінімізувати згубний вплив “реформи”. Крім такої хвацької позиції у ЗМІ пані Супрун показала, що їй абсолютно байдуже на думку громадянського суспільства. Вона проігнорувала виступи профспілок проти її проекту, які відбувалися 13 липня під стінами міністерства, а потім перемістилися під парламент. Тож, чим викликана така завзятість закордонного реформатора? Чи не має вона особистого інтересу в процесі реформування української системи охорони здоров’я?

Почати варто з власне призначення Уляни Супрун на пост виконувачки обов’язків міністра, яке відбувалося з порушенням усіх юридичних норм. По-перше, в жодній іншій демократичній країні не могли б уявити, щоб в.о. призначав в.о. А саме так і відбувалося в цій історії: Віктор Шафранський подав її кандидатуру у незаконний спосіб. З огляду на цей нюанс не дивно, чому пані Супрун так активно намагається вислужитися перед прем’єром, який закрив очі на порушення чинного законодавства та дозволив її призначення. По-друге, підозріло виглядає і те, як швидко зам’явся скандал довкола освіти “реформаторки”. Тобто, явно в Кабміні хтось зацікавлений в підтримці її кандидатури. Більше того, подальший розвиток подій показав, що наші урядовці мають інтерес просунути її на посаду міністра безпосередньо. Згладити всі юридичні неточності, так би мовити. Залишилось тільки завершити процес реформи, щоб депутати могли спокійно(без ризику для власного рейтингу) голосувати за цю кандидатуру.

Другий момент, який наразі обділений увагою, — це питання прозахідного спрямування пані Супрун. Звичайно, після Євромайдану було обрано західний вектор розвитку усіх галузей політичного життя України. Проте це спричинило розповсюдження небезпечного міфу про уряд технократів-камікадзе та західних експертів. Серед когорти останніх опинилася і наша в. о. Посилаючись на іноземний досвід, хотіли виправдати “непопулярні рішення”. Як показала практика, їхні ініціативи та пропозиції є несумісними, а подекуди і небезпечними в українському контексті. Одна справа, коли реформа не працює через необізнаність експерта з середовищем, але те, з чим зіткнулася вітчизняна сфера охорони здоров’я — зовсім інше. Тут прослідковуються інтереси великого закордонного капіталу, який лише шукає шляхів свого збагачення за рахунок сумнозвісної реформи.

Низка нововведень, передбачених Законом про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів (№6327) спровокували неоднозначну реакцію з боку чиновників і громадськості. Наша редакція спробувала розібратися у причинах такого несхвалення.

Будучи напрочуд контраверсійною, як по відношенню до лікарів, так і пацієнтів, “медична реформа” у тому вигляді, в якому її пропонує Уляна Супрун містить низку недоопрацювань, запровадивши які ми ризикуємо перейти з одних корупційних схем на інші. Єдина зміна, в такому випадку, яку забезпечать (якщо будуть прийняті) законопроекти очільниці МОЗу, це зміна кінцевого бенефіціара — якщо раніше ним були українські громадяни, то тепер ним стануть американські транснаціональні медичні компанії та фармацевтичні корпорації.

Так, одним з найбільш вагомих недодоліків запропонованих законопроектів є створення так-званої Національної служби здоров’я України, до сфери компетенцій якої увійде вся повнота влади контролю та фінансування медичних послуг. Таким чином, згідно з законопроектом №6327 цей Уповноважений орган здійснюватиме “заходи, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій”. Тобто іншими словами, НСЗУ вирішуватиме які заклади і яких лікарів фінансувати, а яких ні. Ідея, ніби, й не погана, якби не одне “але”. Головний підводний камінь законопроекту — відсутність порядку формування цього органу. Підконтрольність — так, функції — так, У. Супрун прописала навіть порядок формування громадської ради при НСЗУ. Але чого варті всі ці потуги, якщо ми не знаємо хто впливатиме на розподіл мільйонів, а в перспективі й мільярдів гривень державних податків спрямованих на фінансування медицини?

Досвід створення численних “принципово нових” державних інститутів продемонстрував, що там де існує прогалина в законі — є місце для корупції. І зважаючи на досвід і фаховість Уляни Супрун, таку помилку не можна витлумачити як просту неуважність. Тож законопроект, навколо якого було свідомо роздмухано таку інформаційну кампанію, який позиціонує себе як єдиний можливий шлях порятунку для української медицини, виявився черговою мильною бульбашкою, оскільки формування ядра так-званої реформи — нового органу — не є прописаним у тексті, а отже буде предметом політичних торгів. Більше того, беручи до уваги неоднозначність постаті самої Уляни Супрун та спосіб, у який вона опинилася в українській політиці, питання про те чиї інтереси насправді лобіюватиме пропонована нею Національна служба здоров’я: українських громадян чи американських медичних компаній породжує все більше сумнівів. На жаль, поки що видається, що пані Супрун визначилася на користь останніх.

В тему: Ульяна Супрун. Как американский министр-волонтер добивает украинскую медицину

Leave a Reply